У Харкові та по всій Україні активно діє потужна волонтерська ініціатива «Швейна рота», яка спеціалізується на виготовленні адаптивного одягу для військових з пораненнями. Рух, започаткований двома подругами з Дніпра, сьогодні об’єднав понад 600 майстринь з різних областей України, а також з Європи, Канади та навіть Америки.
Необхідність у такому одязі виникає через те, що гіпси, апарати Ілізарова та розтяжки унеможливлюють носіння звичайних штанів, сорочок, а інколи навіть нижньої білизни та шкарпеток. Тому «Швейна рота» створює спеціальні речі – на зав’язках та липучках. Самі волонтерки жартома називають свою продукцію «кіберодягом», адже його носять справжні українські «кіборги».
“Була машинка та вільний час” – історія учасниці з Харкова
Анна Вербицька, як і більшість волонтерок «Швейної роти», не має професійної освіти швачки, але вона з дитинства захоплювалася рукоділлям. Любов до швейної машинки вона успадкувала від бабусь, і хоча в юності навіть шила собі одяг, це залишалося хобі. До повномасштабного вторгнення жінка працювала вихователькою у приватному дитячому садку, але після початку бойових дій заклад зачинився.
Саме тоді Анна знайшла інформацію про «Швейну роту» в інтернеті. Жінка розповідає:
“Тоді я і натрапила на сторінку “Швейної роти” в інтернеті. Подумала — є машинка, є вільний час, можливо, я зможу бути чимось корисною. І написала їм”.
На той момент «Рота» вже була добре розвиненою волонтерською мережею. Досвідчені учасниці – переважно жінки – записували відеоуроки для новачків, ділилися лекалами та власними секретами майстерності. Завдяки цьому Анна швидко опанувала нові навички та почала шити спочатку кібертруси, а потім і складніші вироби – штани та худі на липучках.
Майстрині координують свою роботу у спеціальному чаті, де обговорюють поточні потреби та беруть замовлення. У харківському підрозділі, за словами Анни, зараз 11 учасниць, але їхня кількість постійно змінюється: хтось долучається, а хтось не може приєднатися через зайнятість на основній роботі.
Готовий одяг волонтерки відправляють у різні регіони України, де є потреба. Крім того, вони самотужки відвозять вироби до військового госпіталю та інших лікарень Харкова, де проходять лікування поранені бійці. Таке безпосереднє спілкування з військовими є критично важливим для постійної адаптації та вдосконалення виробів.
Анна Вербицька пояснює, наскільки важливо особисто відвідувати госпіталі:
“Важливо їздити в госпіталь особисто, бо ти помічаєш, що зроблено незручно, що треба переробити, а що додати. Наприклад, раніше на кіберштанах не було кишень. Але тепер є, накладні на липучці. Бо хлопці виходять у двір, у місту, і їм було нікуди покласти гроші, сигарети чи телефон”.
Аналогічна ситуація була і з подушками-кісточками: оскільки деяким військовим було незручно на них класти руки чи ноги, майстрині оперативно створили для таких випадків великі плоскі подушки.
Як з’явилася “Швейна рота”
Засновниці волонтерського руху, Марина Пальченко та Ксенія Самойлич, познайомилися на швейних курсах у Дніпрі. Коли розпочалася повномасштабна війна, вони принесли свої оверлоки в офіс дніпровської ІТ-компанії та почали шити балаклави і термобілизну для військових, оскільки на початку вторгнення ці речі були в гострому дефіциті.
Переломним моментом став травень 2022 року – тоді вони отримали перше замовлення від госпіталю на адаптивний одяг на липучках для поранених. Спочатку, щоб зекономити кошти, засновниці купували в секонд-хендах речі в хорошому стані, прали їх і перешивали на адаптивні, витрачаючи гроші лише на липучки. Згодом вони перейшли до централізованої закупівлі тканини.
Через деякий час потреба в балаклавах та термобілизні відпала, оскільки військові почали самостійно закривати ці запити. Проте, адаптивних штанів, худі, футболок та інших спеціалізованих речей завжди не вистачає.
Потреба в таких виробах є постійно високою. Одяг з поранених бійців зазвичай зрізають на стабілізаційних пунктах, і їх необхідно в щось перевдягнути, перш ніж транспортувати в госпіталь. У лікарняних умовах кожному військовому також потрібно мати кілька комплектів для перевдягання.
Через це роботи вистачає усім сотням майстринь, які розкидані по всьому світу – від Харкова до Ванкувера. Волонтерки розповіли, що їхня робота не припиняється:
“Вони шиють вдома, у бомбосховищах, коворкінгах, садочках і школах, власних майстернях, швейних цехах і відправляють одяг в стабпункти, евакуаційні автобуси та потяги, шпиталі прифронтових міст, лікарні, реабцентри та центри протезування, а також рехаби у Швеції та Німеччині”.
Майстрині працюють у свій вільний час і шиють безкоштовно. Однак закупівля необхідних тканин вимагає значних коштів. Допомогти «Швейній роті» можна, переказавши кошти за реквізитами, вказаними на сторінці волонтерського руху. Там же є можливість заповнити спеціальну форму для запиту одягу для поранених військових.
Залишити коментар