6 січня за новоюліанським і григоріанським календарем українці відзначають Водохреще – одне з ключових християнських свят, у якому переплелися біблійна історія, народна уява і багатовікові обряди.
Цей день пов’язують із хрещенням Ісуса Христа в річці Йордан пророком Іоаном Предтечею. Подія стала однією з п’яти головних у земному житті Христа і отримала назву Богоявлення – саме тоді, за біблійним переказом, людям відкрилася вся повнота Святої Трійці.
Згідно з Євангелієм, Ісус прийняв хрещення у тридцятирічному віці. Після завершення обряду пролунав голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином, а Святий Дух зійшов на нього у вигляді голуба. Саме ця подія й стала підставою для назви свята – Богоявлення.
Свято виникло ще у II столітті в Коптській церкві ранніх християн. Спершу воно об’єднувало одразу кілька подій – народження Ісуса, поклоніння Трьох Царів і його хрещення. Лише з IV століття, зокрема в Єрусалимі, Різдво і Водохреще почали відзначати окремо.
В українській традиції це свято посідало особливе місце. У відомій колядці “Добрий вечір тобі” Водохреще назване “третім празником”, що підкреслює його вагу в народному календарі.
Українські традиції на Водохреща
Підготовка до свята починалася ще напередодні. 5 січня відзначали Голодну Кутю – день суворого посту. Саме після неї, за народними уявленнями, відкривався шлях до освячення води.
За тиждень до Водохреща парубоцька громада вирізала на річці або ставку льодовий хрест, під яким робили ополонку. Подекуди хрест обливали буряковим квасом, щоб надати йому червоного кольору. Поруч споруджували “престол”, а з хвойних гілок викладали символічні “царські врата”.
Уранці громада разом зі священником прямувала до води. Після освячення її вважали цілющою. Свячену воду несли додому, ставили біля образів і берегли протягом року, вживаючи лише під час хвороби.
У різних регіонах обряд мав свої відтінки. На землях колишнього Війська Запорозького чоловіки їхали до річки верхи. Дівчата вмивалися свяченою водою, вірячи, що це додасть здоров’я і рум’янцю. Повернувшись додому, господар кропив хату, господарство і худобу, а крейдою або тістом ставив хрести на одвірках та образах.
Олекса Воропай фіксував і нічну традицію – люди приходили до річки опівночі, щоб на власні очі побачити, як “вода стає святою”.
“Над образами або під ними роблять також дуже часто драпіровку з рушника, який у цьому випадку також звуть божником… Саме тут, коло богів, приміщують звичайно і пляшечку з свяченою водою з Ордані як ліки або охоронний засіб проти всякої напасти”.
Етнографи також описували сувору заборону прати в річках після Водохреща. Вірили, що вода залишається святою один-два тижні, а будь-який бруд може позбавити її цілющої сили. За народними уявленнями, саме в цей час нечиста сила залишає водойми і терпить мороз на землі.
Чи купалися люди на Водохреще у воді
Популярне сьогодні купання в ополонці не є виключно сучасним явищем. Уже в XIX столітті на Бойківщині, Київщині, Буковині та Полтавщині існував звичай масового купання або навіть жартівливого “другляння” одне одного у святій воді.
Вважалося, що чим більше людина скупалася, тим міцнішим буде її здоров’я. Цей звичай подекуди застосовували навіть як народний засіб проти корости.
Втім, водохрещенська вода не завжди приносила користь. Відомо, що саме від переохолодження у волинській річці Стир у 1881 році занедужала Леся Українка.
У радянський період, коли релігійні практики перебували під забороною, більшість водохрещенських традицій занепала. Їхнє активне відродження розпочалося вже після проголошення незалежності України.
Сьогодні Водохреще залишається для українців не лише церковним святом, а й живою пам’яттю про віру, страхи, надії і уявлення, які століттями формували народний світогляд.
Залишити коментар