5 листопада у львівському просторі INDEX Інституту документування і взаємодії відкрилася виставка художника й військового Івана Губенка — митця родом із Кривого Рогу. В експозиції вперше представлено його живописні роботи та начерки, створені як у мирний час, так і під час служби в армії.
У центрі більшості полотен Губенка — чоловіки з периферії, які наче застрягли у просторі свого міста. Вони не прагнуть втекти, а поступово стають частиною пейзажу, зливаючись із ним. Сам художник називає цей образ символом стабільності, звички й внутрішнього світу людини, яку оточує сірість буденності.
«Я з Кривого Рогу, і всі мої пейзажі звідти. Моє місто — промислове, його ритм задають шахти та заводи. Усе це сформувало мій образ людини — у кєпці. Для мене це символ мого міста, його людей, їхньої звички до певного способу життя», — розповідає художник.
Саме кепка стала головним візуальним акцентом його робіт. Вона об’єднує героїв, роблячи їх подібними один до одного, але водночас залишає простір для індивідуальної драми. «Мені хочеться показати, що навіть у звичайних, ніби «сірих» людях, є щось поетичне. Вони можуть зупинитися, озирнутися й побачити красу», — додає Губенко.
У його роботах здебільшого зображені чоловіки — узагальнені образи тих, кого він бачив поруч усе життя. Жінки ж з’являються рідше, адже для митця це занадто особисті образи, пов’язані з близькими людьми.
Однією з найбільш емоційних картин художник називає «Тополю» — на ній із тіла чоловіка проростає стовп. «Це, мабуть, мій автопортрет. У ньому — відчуття безвиході, але й романтичність, самотність, злиття з простором. Мій Кривий Ріг для мене найкращий і найкрасивіший, навіть якщо він не має класичної краси. Бо те, що рідкісне, — тим цінніше», — пояснює він.
У 2024 році Іван Губенко став до лав Збройних Сил України. Нині він служить у Національній гвардії, займаючись обороною та охороною військових об’єктів. «Моя робота не на передовій, але ми відповідаємо за безпеку. І найцікавіше, що тепер я буквально опинився всередині своїх «кєпок» — став одним із тих чоловіків, яких раніше малював», — говорить митець.
Попри службу, він продовжує робити начерки, хоча часу на повноцінний живопис бракує. «Живопис потребує тиші й зосередженості, яких зараз немає. Але навіть якщо не пишу — завжди щось планую або малюю ескізи», — каже Губенко.
Серед його останніх робіт — «Пленер», створена вже після мобілізації. На полотні оголений чоловік замахується автоматом на триногу. «Це початок нового періоду. Вона про відвертість, фізіологічність, яку я відчув у війську. У цивільному житті це шокує, але в армії це стає буденністю. І, звісно, у цьому є іронія», — зізнається художник.
У військовому середовищі до його творчості ставляться по-різному: хтось байдужий, інші — з цікавістю. «Був випадок, коли мене попросили розмалювати бомбосховище для дітей. Я намалював сакуру, дівчинку з повітряним змієм, песика Патрона, «Азовсталь» — як символ нашої звитяги», — розповідає Іван.
За його словами, служба не змінила ставлення до мистецтва, але вплинула на ритм життя. «Я завжди переживав творчі кризи. Служба лише обмежила час на живопис, але не забрала бажання творити. Я продовжую ті теми, які розпочав до мобілізації», — зазначає він.
Попри зміну обставин, художник зберігає свій погляд на світ — спокійний, уважний і людяний. «У війську ти розумієш, що всі ці люди — твої. І з часом починаєш бачити в кожному щось своє, щось справжнє. Мабуть, саме це і є найцінніше», — підсумовує Іван Губенко.
Залишити коментар