Як можна пережити втрату близької людини і показати цей процес у кіно? Українська режисерка Євгенія Фікарра через свій майбутній фільм прагне розповісти про трагедії жінок, які переживають смерть коханого під час війни. Одна з тих, хто надихнула її на створення цього фільму, — Аліна Михайлова, керівниця медичної служби “Ульф”. Вона також з’явилась у тизері до майбутнього фільму “Задум”, який наразі знаходиться на етапі написання сценарію.
Спочатку Фікарра планувала зробити цей проєкт у форматі доку-фікшен, однак він перетворився на повноцінний художній фільм. Робота над “Задумом” вже розпочалася: режисерка отримала грант від УКФ на створення сценарію, тизера та промо. Разом із нею працюють продюсери Юлія Чернявська та Олег Щербина.
Реальна війна в кіно
Проєкт “Задум” став результатом роздумів Фікарри, коли вона дізналася про зникнення безвісти коханого близької подруги. Трагедія наблизила особисто режисерку до теми втрати, і вона почала думати про те, як висвітлити такі персональні трагедії на фоні великої війни.
Режисерка зазначає, що війна вже давно стала особистим досвідом для багатьох людей в Україні, але вона прагне знайти той “сантиметр” болю, який можна було б дослідити правдиво.
“Тема втрати — це моя територія дослідження, яка резонує і дає енергію для пошуку, емпатії, для роботи”, — пояснює Євгенія Фікарра.
Таким чином, виникла ідея історії про Аліну та Дмитра — пару, яку роз’єднала війна. Це стало для Фікарри дверима до осмислення теми призначення, жертви та зв’язку після смерті.
“Я не можу не зняти історію українських Ромео і Джульєтти, яких роз’єднала війна”, — додає режисерка.
Фікарра описує “Задум” як фільм-гібрид, який поєднує драму з елементами фентезі та містики.
Синопсис фільму
За задумом режисерки, “Задум” розгортається у 2036 році, коли гине командир останнього батальйону на фронті. Його смерть стає поворотною для його дружини, військовослужбовиці, яка відмовляється від усіх справ і зосереджується на тому, щоб зустрітися з загиблим чоловіком у іншому світі.
“Жінка відходить від справ і має єдину мету — зустріч з загиблим коханим. Їй треба вибрати: побачення між світами або виконання свого призначення на Землі,” — такий опис має фільм.
Публічність як шлях до зцілення
Для Аліни Михайлової, української волонтерки та офіцерки ЗСУ, участь у цьому проєкті є дебютом у ролі акторки. Вона постала в тизері фільму, намагаючись передати емоції, які вона пережила після втрати. Михайлова підкреслює важливість публічності для зцілення болю та для знищення бар’єрів між людьми, які переживають війну.
“Коли ми замовчуємо біль — він росте всередині. Коли ділимось ним — він перетворюється на досвід, на пам’ять, на співчуття”, — зазначає вона.
Михайлова вважає, що важливо висвітлювати тему втрати та болю в кіно, однак це має бути зроблено з гідністю та без героїзації смерті.
“Кіно має величезну силу, воно здатне торкнутися серця без слів. Якщо зробити це з любов’ю і гідністю, фільм може стати не раною, а простором для зцілення”, — підсумовує вона.
Роль реальності у фільмі
Фікарра усвідомлює ризики, коли мистецтво торкається реальної втрати. Вона пояснює, що фільм не є біографічним, хоча історія Дмитра і Аліни несе значну частину реальних переживань. Це дозволяє створити більш узагальнену та безпечну форму, яка сприяє терапевтичному ефекту.
“Моя історія не є біографічною, це двері, якими я увійшла в дослідження теми втрати,” — говорить режисерка.
Завдяки цьому проєкту Фікарра хоче показати не лише конкретну історію, але й розповісти про тисячі українців, які щодня переживають втрату та болючі зміни через війну.
Залишити коментар