Сучасне мистецтво у 2026 році говорить про втрату, пам’ять і війну не узагальнено, а через конкретні історії, простори й тіла. Заплановані в Україні та за кордоном виставки формують щільний культурний ландшафт, у якому художні практики стають способом фіксації часу й перегляду історії.
«Перша жінка». Виставка-ретроспектива Майї (Міліци) Симашкевич у подкасті
Грудень 2025 – березень 2026 року, Івано-Франківськ, «Асортиментна кімната».
Проєкт, що замислювався як класична ретроспектива сценографки театру «Березіль» і художниці кіно Майї Симашкевич, трансформувався у подкаст-розслідування та серію перформативних реенактментів. Причина – нестача збережених артефактів. Симашкевич жила і працювала у Франківську з 1945 року та померла тут у 1976-му. Під кураторством Асі Цісар її спадщину переосмислюють Аня Потьомкіна, Олеся Саєнко, Зоряна Козак, Ксеня Погребенник та Марія Русінкевич. Події відбуватимуться в різних локаціях міста у лютому та березні 2026 року.
«З художницями, кураторками і золотими заходами сонця». Виставка Анни Сапон
Січень – березень 2026 року, Київ, Музей Ханенків.
Перша персональна виставка Анни Сапон об’єднує 11 нових великих робіт у техніці тафтингу, два артоб’єкти та близько 30 попередніх творів – малюнки, живопис і тексти. Всі вони зосереджені на образах сяйва, радості й райської краси, але водночас формують чіткий феміністичний жест. Проєкт присвячений художницям, кураторкам і культурним діячкам, з якими ведеться уявна розмова. Кураторка – Катя Лібкінд. Обидві мисткині співпрацюють у майстерні «ательєнормально» та мистецькому центрі «прекарня».
«Вдивляючись у розриви III». Групова виставка сучасних українських художників
6 лютого – 19 березня 2026 року, Токіо, галерея ART FRONT.
Третя частина кураторської серії Микити Кадана пропонує погляд на сучасний український мистецький ландшафт, сформований умовами війни й трагедій. Проєкт продовжує дослідження розривів у лінійній історії та спроб відновлення зв’язків через спільний досвід.
«Вдивляючись у розриви IV». Групова виставка
Лютий – травень 2026 року, Львів, Jam Factory Art Centre.
Львівський етап проєкту розширює попередній досвід, залучаючи роботи митців і мисткинь різних поколінь. В експозиції поєднуються імена, що стали класикою українського мистецтва, та ті, хто залишався на його маргінесі. Представлені також роботи цивільних художників і митців, які нині перебувають у війську.
«Уявімо музей – один з українських музеїв, – де, здавалося б, хаотична колекція творів мистецтва перетворюється на чітку історію розривів логік. Що робити, коли твоя рідна периферія раптово стає місцем, де вирішується доля світу? А що, якщо вона так само раптово перестає бути цим місцем?»
«Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим»
20 березня – 28 червня 2026 року, Варшава, Центр сучасного мистецтва «Замок Уяздовський».
Проєкт об’єднує українських художників і художниць, зокрема кримськотатарського походження, які через власні роботи говорять про особисті та культурні втрати після тимчасової окупації Криму у 2014 році. Серед учасників – Олексій Борисов, Юрій Єфанов, Еміне Зіятдін, Влодко Кауфман, Віталій Кохан, Павло Маков, Роман Михайлов, Севілі Наріман-кизи, Рустем Скибін, Олег Тістол, Халіл Халілов, Антон Шебетко, Ельміра Шемседінова. Куратори – Катерина Семенюк, Оксана Довгополова та Алім Алієв.
Виставка про українську ілюстрацію
Березень – травень 2026 року, Київ, «Мистецький арсенал».
Куратори Олег Грищенко та Олена Старанчук (Pictoric) досліджують сюжети української ілюстрації першої третини ХХ століття та простежують їхній зв’язок із сучасною ілюстрацією й мистецтвом.
«Педагогіка війни». Персональна виставка Романа Хімея та Яреми Малащука
3 березня – 31 травня 2026 року, Мадрид, Музей Тиссена-Борнемісса.
Дует митців працює з київськими записами камер спостереження, досліджуючи, як війна руйнує повсякденні ритми й демократичні структури. Проєкт аналізує крихкість миру, естетику надзвичайного стану та співіснування пам’яті й забування.
«Представлені разом роботи створюють багаточасове дослідження війни, пам’яті та агентності, аналізуючи, як естетизуються надзвичайні стани і як повторення може відкрити простір для сумніву, емпатії й трансформації».
«Українські мрійники: Харківська школа фотографії»
Литва, Museum of the Palace of Arts.
Виставка охоплює понад пів століття розвитку харківської фотографічної спільноти – від неформальних клубів 1960-х до сучасних практик. Це перша настільки масштабна презентація Харківської школи фотографії у Литві. Проєкт створено MOKSOP спільно з Литовським національним художнім музеєм за підтримки програм House of Europe та Visualise.
«Гарантії безпеки». Проєкт Жанни Кадирової
9 травня – 22 листопада 2026 року, Венеція, Український павільйон Венеційської бієнале.
Центральним елементом проєкту стане скульптура оленя, підвішена у повітрі без постаменту. Виставка присвячена 30-й річниці Будапештського меморандуму.
«Олень – це символ зміни вектора України від інвентаризації до культурного європейського шляху. У Венеції він буде підвішений у повітрі – така собі скульптура-біженець без постаменту».
Кураторка проєкту Ксенія Малих підкреслює, що гарантії безпеки, заради яких Україна відмовилася від третього за потужністю ядерного арсеналу у світі, виявилися марними.
«Птах, що не може приземлитися». Виставка у межах мігруючої Київської бієнале
11 червня – 13 вересня 2026 року, Берлін, KW Institute for Contemporary Art.
Проєкт осмислює поняття «Близькосхідної Європи», колоніальність і пострадянський досвід у глобальному контексті. Серед представлених робіт – відеоінсталяція Лесі Васильченко «Ніч без тінів і світло без проміння хвиль», що поєднує архівні зображення нічного неба з 1918 по 2025 рік та відеопослідовність понад тисячі сходів сонця над Україною, зібраних за допомогою ШІ.
Разом ці виставки формують не перелік подій, а цілісну картину року, в якому мистецтво стає інструментом осмислення історії, війни та майбутнього.
Залишити коментар