В Івано-Франківську офіційно відкрився Promprylad Art Center – нова мистецька інституція, що починає свою роботу з розмови про спадщину, втрати і трансформації. Дебютна виставка центру не намагається вразити масштабом, натомість пропонує точну і чесну фіксацію часу, в якому ми живемо.
Артцентр відкрився 12 грудня у просторі колишнього заводу “Промприлад”. Наразі він має дві зали на двох поверхах, але в найближчі два – три роки команда планує розширення до 1300 квадратних метрів за рахунок суміжних приміщень. Водночас інституція фактично почала роботу раніше – влітку тут стартували освітні програми для підлітків і майбутніх фахівців культурної сфери.
Promprylad Art Center уже заявив про себе й на міжнародному рівні. У партнерстві з громадською організацією “Музей відкрито на ремонт” центр представлятиме Україну на 61-й Венеційській бієнале з роботою Жанни Кадирової “Гарантії безпеки”.
Першою ж виставкою у власному просторі став проєкт “Як це зроблено” дуету Романа Хімея і Яреми Малащука – митців, що працюють на перетині візуального мистецтва та кіно. Кураторкою виступила програмна директорка артцентру Ксенія Малих.
Місце для рефлексій
Проєкт замислювали ще два роки тому – паралельно з плануванням самого артцентру. Для Хімея і Малащука ця робота має особистий вимір: обидва митці родом з Коломиї і безпосередньо пов’язані з “Промприладом” через однойменне відео 2021 року, яке стало основою виставки.

У стрічці зафіксовано демонтаж колишнього заводу, де виробляли прилади для нафтової та газової промисловості, і процес його ревіталізації у простір “Промприлад. Реновація” – інноваційний центр, задуманий як платформа співпраці бізнесу, громади та державного сектору.
У відео беруть участь як колишні робітники заводу, так і ті, хто працюватиме в оновленому просторі. Фінальні кадри відсилають до класики кінематографа – “Виходу робітників з фабрики” братів Люм’єр. Остання зміна покидає цех у футболках, створених новими мешканцями простору, які вже починають його освоювати.
Документальні сцени тут переплітаються з постановчими, створюючи майже сюрреалістичну атмосферу. Один з таких епізодів – поява батута у виробничому цеху – отримав продовження в експозиції: два монітори з відео підвішені над батутом, встановленим на трьох столах.
Ксенія Малих наголошує, що саме ця робота є центром виставки, адже відкриває розмову про місце і час:
“Важливо було подивитися, що змінилося з 2021 року – як трансформувався “Промприлад” і як змінилися ми”.
Звідки ми прийшли, де ми зараз і куди йдемо
На першому поверсі глядача зустрічають токарно-гвинторізний і фрезерний станки вагою по 3,5 тонни. Колись вони були частиною виробництва, сьогодні ж не підлягають ані використанню, ані переобладнанню. Верстати експонують у скляних вітринах, як музейні артефакти, після чого їх відправлять на брухт.

Поруч – робота “Вибухи біля музею”, знята у залах Херсонського обласного краєзнавчого музею після деокупації міста. Установа була розграбована російськими військовими наприкінці 2022 року, тому камера фіксує майже порожні приміщення.
“Ми зробили спробу захистити хоча б порожнечу”, – зазначив Роман Хімей під час відкриття.
Єдина робота, створена спеціально для цієї виставки, – “Чотири сезони”. У форматі квадриптиха митці показують, як FPV-дрон протягом року літає їхньою майстернею – від зими до осені. Посилаючись на класичний сюжет у мистецтві, Хімей і Малащук говорять про звикання до війни, порівнюючи дрон із мухою – настільки ж буденним і майже непомітним елементом повсякдення.

Старі заводські станки, спустошені музейні зали і нова воєнна реальність зведені в один ланцюг. Індустріальна спадщина радянської епохи тут співставляється з культурними втратами, спричиненими Росією, яка проголосила себе її наступницею.
У чому цінність
Виставка у Promprylad Art Center складається лише з трьох ключових робіт і мінімальної кількості текстів. У контексті звичної для артцентрів гонитви за масштабом це виглядає як свідомий і принциповий жест.
Простір не перевантажений, і кожен твір має власну зону тиші. На першому поверсі – “Вибухи біля музею” і станки, на другому – “Як це зроблено” та “Чотири сезони”. Таке розташування дозволяє рухатися виставкою у власному темпі, не перетворюючи перегляд на поспішне споживання.
Експозиція фіксує тяглість історії “Промприладу” – від індустріального ядра міста до інноваційного простору, що формується як осередок молодої спільноти. І водночас вона точно позначає точку теперішнього, в якому війна триває, але нові процеси вже запущені.
Ці роботи майже не потребують пояснень. Достатньо просто дивитися і слухати. У цій відмові від надмірності і полягає сила виставки – вона дозволяє побачити справжнє і зафіксувати момент, у якому ми опинилися.










Залишити коментар