Місто, яке роками пишалося своїм громадським транспортом і архітектурою, сьогодні ставить перепони тим, хто пройшов війну. Ветерани з ампутаціями, протезами чи на колісних кріслах часто змушені обирати — залишитися вдома чи подолати маршрут, який нагадує смугу перешкод. Все це — про Харків, де провели масштабний аудит доступності для військових із пораненнями.
Дослідження “Аудит доступності та привітності міста Харків до ветеранів” охопило 44 установи, 15 пішохідних маршрутів та 11 транспортних зупинок. Результати невтішні: місто не готове приймати поранених героїв у повноцінне громадське життя.
Трамвай як символ недоступності
Після ампутації ноги ветеран Костянтин Руденко, який отримав поранення під Роботиним, повернувся до Харкова на короткий час. Перше ж випробування — трамвайна зупинка біля вокзалу. Без сторонньої допомоги подолати кілька високих сходинок у старих трамваях було неможливо.
“Коли був без протеза, зайти у трамвай було страшніше, ніж штурмувати позиції під обстрілами. Не дай Бог — людина на візку, вона просто не потрапить всередину,” — згадує Костянтин.
У Харкові більшість трамваїв — високопідлогові. Низькопідлогові моделі зустрічаються рідко і лише на окремих маршрутах. Водночас у Вінниці чи Львові ситуація дещо краща: там курсують модернізовані швейцарські трамваї, зручні для людей з інвалідністю.
Автори дослідження зазначають: більшість ветеранів на колісних кріслах взагалі уникають громадського транспорту. Для багатьох вихід лише один — авто, яке теж не завжди доступне фінансово або фізично.
Метро з одним ліфтом
Ще одним викликом стало харківське метро. З усіх станцій лише одна — “Перемога” — має ліфт. Але й той переважно не працює. Спуститися можна, а от піднятися — вже ні. Для людини з інвалідністю це означає замкнене коло або вимушену допомогу сторонніх.
Автовокзал — суцільна перешкода
На відміну від залізничного вокзалу, де хоча б частково враховано потреби людей на візках, харківські автовокзали залишаються абсолютно недоступними. Немає ані пандусів, ані інформаційної підтримки, ані нормального підйому на платформи. І навіть на залізничному вокзалі доступ обмежується лише першою платформою — на інші потрапити без сторонньої допомоги неможливо.
Що з вулицями і перехрестями?
Навіть там, де транспорт пристосований, дістатися до нього — ще той виклик. Більшість пішохідних маршрутів мають нерівне покриття, перепади висоти або відсутні понижені бордюри. Для людини на візку це — постійний ризик впасти або взагалі не подолати відстань до зупинки.
ЦНАПи — виняток із правил
Найбільше позитиву ветерани висловили щодо Центрів надання адмінпослуг. Більшість з них — оновлені, мають кнопки виклику, пандуси та навіть окремі віконця для ветеранів. У лікарнях також почали з’являтися окремі зони для військових, однак часто це лише формальність: черги тут значно більші, ніж у звичайних реєстратурах.
Показово, що звичайні поліклініки іноді виявляються більш “людяними”, ніж переповнений військовий шпиталь. Дослідники пояснюють це надмірним навантаженням на військових медиків.
Недоступні ТЦК і комунальні установи
Приміщення Терцентрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК), як і комунальні заклади, отримали найнижчу оцінку за доступністю. Вузькі двері, відсутність пандусів, сходи без поручнів, погане маркування — усе це перетворює кожен візит у квест.
“Знайти потрібну установу для людини на візку в Харкові — це, насправді, випробування. Часто бракує навіть вказівників або табличок,” — наголосила керівниця агенції, що проводила аудит, Зоя Харитонова.
Житло без шансу на самостійність
Найбільш болюча тема — житло. Більшість багатоповерхівок Харкова не обладнані ні ліфтами, ні підйомниками, пристосованими для візків. Встановлення пандуса — можливе лише після індивідуального звернення ветерана до мера. Але й тут технічні обмеження стають на заваді.
У Харківській міськраді визнають: іноді єдиний вихід — переселення ветерана на перший поверх або в інше приміщення. Проте для цього потрібна загальнодержавна програма, яку поки не розроблено.
Заступник мера Юрій Шпарага пропонує внести зміни до Житлового кодексу та передбачити локальну програму компенсацій для таких переселень. Але терміни реалізації — невизначені.
Міський простір, який потребує перезавантаження
Попри окремі зусилля, Харків поки не є містом, що вітає своїх захисників. Інфраструктура вимагає глибокої перебудови — як на рівні транспорту, так і у сфері житла та соціальних послуг. Без системного підходу кожен поранений ветеран залишатиметься заручником архітектурних рішень минулого.
Залишити коментар