Поки світ із тривогою спостерігає за котируваннями нафти, Вашингтон перейшов до рішучої фази демонтажу іранського режиму. Операція «Епічна лють» йде з випередженням графіка, а президент Дональд Трамп уже окреслив часові межі активних боїв – від чотирьох до п’яти тижнів. Це вже не просто стримування, а цілеспрямований наступ, де на кону стоїть усе: від ядерних об’єктів до самого виживання диктатури аятол.
Спільні удари США та Ізраїлю стають дедалі інтенсивнішими, а Білий дім відкрито заявляє про готовність до будь-яких сценаріїв, включно з проведенням наземної операції. Трамп, якого опоненти часто звинувачували у бажанні швидко «згорнути» зовнішні конфлікти, демонструє нетипову для себе непохитність. Його відповідь скептикам була максимально прямою:
«Хтось сьогодні сказав: “Ну так, президент захоче зробити все дуже швидко, бо невдовзі йому стане нудно”. Мені не стане нудно, у цьому немає нічого нудного. Я не думаю, що це нудно, пане генерале. У цьому немає нічого нудного».
Проте війна вже почала вимагати своєї ціни – Вашингтон офіційно підтвердив загибель шістьох американських військовослужбовців. На тлі цих втрат у медіапросторі спалахнула дискусія щодо «чергової нескінченної війни», яку критики порівнюють з іракською кампанією. Міністр війни Піт Гегсет, який сам пройшов через обидві попередні операції, емоційно відкинув ці паралелі, назвавши нинішню місію «зрозумілою, нищівною та рішучою».
Ситуація загострюється і на економічному фронті. Тегеран вдався до свого останнього козиря – блокади Ормузької протоки, що загрожує глобальним енергетичним колапсом.
Зараз динаміка конфлікту виглядає так:
- США фокусуються на знищенні ракетного потенціалу та ядерної інфраструктури;
- Іран відповідає ударами по інтересах союзників у Бахрейні, Саудівській Аравії та Дубаї;
- Світовий ринок готується до стрибка цін на нафту через зупинку танкерів.
Дипломатична лінія Тегерана в ООН залишається незмінною: апеляція до суверенітету та статуту організації. Постпред Ірану Амір Саїд Іравані поставив світовій спільноті риторичне запитання про те, чи має право потужна держава безкарно атакувати іншого члена ООН. «Якщо відповідь “так” – то статут ООН втрачає сенс», – підкреслив він, намагаючись легітимізувати позицію своєї країни.
Тим часом всередині самого Ірану панує інформаційний вакуум. Влада вимкнула інтернет, намагаючись приховати масштаб репресій, які проводить Корпус вартових ісламської революції (КВІР) навіть після загибелі частини політичної верхівки. У Вашингтоні на цей хаос дивляться як на шанс для іранського народу, хоча держсекретар Марко Рубіо намагається бути обережним у прогнозах.
«Керівництво цієї країни не відображає народ Ірану – це очевидно з протестів. Якщо є щось, що ми можемо зробити, щоб допомогти їм у майбутньому, ми будемо відкриті для цього, але це – не мета. Мета цієї місії – знищення їхнього потенціалу щодо балістичних ракет».
Незважаючи на гуманітарні та політичні аспекти, головний пріоритет «Епічної люті» залишається суто військовим. Вашингтон налаштований завершити розпочате у стислі терміни, не даючи Тегерану можливості оговтатися чи перегрупувати сили для тривалого опору.
Залишити коментар